Діло було давно, але я ще все пам’ятаю як ніби то було учора. Як згадую всіх людей зі свого оточення і того дивно парубка чиє ім’я вже вискользає з моєї пам’яті. А хоча ні! Згадала! Його звали Федя, саме так його звала я. Ми не були товаришами, і чорт його знає як при яких умовах ми познайомились, але так то сталося. Сам він був не високого зросту, трохи патлатий і в цілому не погана людина. Приділила йому декілька хвилин свого письма по тій причині, що саме він порадив мені взяти до рук ту книгу яку не відпускаю до нині.
«Поклоніння ящірці» з перших рядків, як у найглибші прірву я пірнула божеволіючи від кожного слова. Кожне слово чіпляли мене як за живе. Любила кожен опис. Я не мала там не цікавих моментів бо все що належало до «ящірки» було для мене близьким.
Чому ж воно було для мене таким теплим і рідним? Я читала уявляючи себе головним героєм, не зважаючи на різницю статі, і все що було пережите Мишком пробігало по моїй шкірі ніби струм. Говорячи чесно, я вже давно вийшла з підліткового віку, але мені хотілось повернути його. Бо саме тоді я була навіть для себе самої загадкою, не те що світ довкола. Все що трапляється в тому віці є абсолютно новим, необізданним, нез’ясованим. І саме тому це Книга стала для мене маленьким вікном-порталом між роками коли я була малою і читала про таких самих дітей-підлітків і теперішнім часом, доречі тепер я дизайнер графік який цілісінький день просиджує спідницю в офісі.
Созерцание медузы 